У залі тихо, тільки пальці торкаються клавіш, і раптом прості акорди перетворюються на цілу історію — ніжну, болісну, сповнену надії. Так звучить музика Дмитра Шурова, відомого широкому загалу як Pianoбой. Народжений 31 жовтня 1981 року у Вінниці, він не просто піаніст і композитор. Це автор-виконавець, чий баритон і фортепіанний почерк стали впізнаваним голосом української незалежної сцени.
Шлях Шурова — це не пряма лінія успіху, а низка сміливих поворотів: від шкільних виступів і закордонних обмінів до участі в «Океан Ельзи», роботи з Земфірою та створення власного проєкту Pianoбой у 2009 році. Сьогодні, у 2026-му, він продовжує творити попри війну, обмежені концерти та особисті виклики, залишаючись одним із найавтентичніших митців країни.
Ранні роки у Вінниці: музика в крові родини
Дмитро виріс у творчій атмосфері. Батько Ігор Віуленович — поет, художник і редактор телевізійних програм. Мати — педагог і музикант. З чотирьох років хлопець сів за фортепіано, а до закінчення музичної школи опанував чотири класи. У школі № 21 у Вінниці він уже виділявся нестандартним мисленням і любов’ю до музики.
Підліткові роки принесли перші серйозні випробування та відкриття. Пів року Дмитро провів у Франції — ліцей Огюста Ренуара в Ліможі. Потім рік у США за програмою FLEX у місті Прово, штат Юта. Там він грав у джазовому оркестрі, співав у хорі, октеті барокової музики та квартеті «Barbershop». Ці досвіди не просто навчили мов (вільно володіє англійською та французькою), а сформували еклектичний смак: поєднання джазу, класики, попу та емоційної щирості, яке пізніше стане візитівкою Pianoбой.
Після повернення вступив до Київського національного лінгвістичного університету. Мрія про Києво-Могилянську академію не склалася — не вистачило одного бала. Проте саме в інституті пролунав дзвінок долі.
«Океан Ельзи»: несподіваний старт у великій музиці
На другому курсі друзі помітили, як Дмитро грає джаз на роялі в актовому залі. Рекомендація дійшла до басиста гурту Юрія Хусточки. Вже у 2000-му Шуров зіграв дебютний концерт з «Океан Ельзи» в Одесі, а з квітня 2001-го став повноправним учасником.
За три з половиною роки він встиг записати альбоми «Модель» (2001) та «Суперсиметрія» (2003), стати співавтором пісні «Ото була весна» та відіграти десятки турів. Робота в одному з найпопулярніших українських рок-гуртів дала колосальний досвід сцени, але й розуміння: потрібно шукати власний голос. У серпні 2004-го в Донецьку відбувся останній концерт Шурова з «Океан Ельзи».
Експерименти та нові горизонти: Esthetic Education і Земфіра
Після «Океану» Дмитро приєднався до проєкту Esthetic Education. Тут панувала інша енергія — експериментальна, з елементами електроніки та арт-року. Гурт випустив кілька альбомів і навіть співпрацював з бельгійським режисером над саундтреками.
Найінтенсивнішим став період 2006–2009 років, коли Шуров став піаністом у команді Земфіри. Майже сто концертів на підтримку альбому «Спасибо», робота в Росії, зіткнення з іншою аудиторією та вимогливістю продюсування. Цей досвід загартував техніку і дав розуміння, як тримати увагу тисяч людей навіть у найскладніших умовах.
2009 рік: народження Pianoбой
Після роботи над оперою «Лев і Лея» (прем’єра у Парижі) Дмитро відчув: час для соло. На початку 2009-го з’явився проєкт Pianoбой. Перший виступ — у вересні на Moloko Music Fest. У листопаді презентували пісню «Смысла.нет». А 29 грудня 2009-го відбувся перший сольний концерт у Києві.
Дебютний альбом «Простые вещи» вийшов лише у травні 2012-го. Шуров не поспішав — він будував світ, де фортепіано не просто акомпанемент, а головний оповідач. Наступні платівки — «Не прекращай мечтать» (2013), «Take Off» (2015) — закріпили стиль: суміш соулу, блюзу та попу з глибокими текстами українською, англійською та російською.
Особливе місце посідає альбом «Хісторі» (2019). У записі брали участь оркестр і хор фанатів. Презентація 8 березня 2020-го в Палаці Спорту стала останнім великим концертом перед карантином. А «Заброшка» (2020) — повністю домашній альбом, записаний на самоізоляції. Усі інструменти та вокал — сам Шуров.
Еволюція стилю та головні релізи
Стиль Дмитра Шурова важко загнати в рамки одного жанру. Фортепіано завжди в центрі — іноді мінімалістичне, іноді потужне, як оркестр. Голос — глибокий баритон, який може бути ніжним шепотом і потужним криком. Тексти — про прості речі, які насправді найскладніші: любов, втрати, надію, вибір.
У 2022-му вийшов сингл «Триматись своїх» — пісня, написана за рік до повномасштабної війни. Вона стала одним із найемоційніших треків того часу. У 2024–2025 роках з’явилися нові версії «Краще Що Є» (оркестрова аранжування) та сингл «Пліч-о-Пліч». Два повноцінні альбоми, записані ще у 2021-му (один з них — джазовий Pianoбой), досі чекають свого часу через війну.
| Рік | Реліз | Особливості |
|---|---|---|
| 2012 | «Простые вещи» | Дебют. Фортепіано як головний герой, тексти про просте й важливе |
| 2013 | «Не прекращай мечтать» | Більше енергії та мрійливості |
| 2015 | «Take Off» | «Краще Що Є» — одна з найпотужніших пісень туру |
| 2019 | «Хісторі» | Оркестр + хор фанатів, спільна історія |
| 2020 | «Заброшка» | Домашній запис на самоізоляції, максимально чесний |
Родина: Ольга, Лев та вибір, який повторюється
Дмитро одружений з Ольгою Шуровою з 2002 року. У 2003-му народився син Лев. Сьогодні Леву 22–23 роки, він живе в Лондоні та навчається в музичному коледжі. Син обрав шлях музиканта — попри те, що батько відраджував, знаючи, наскільки це непростий і виснажливий шлях.
Ця історія — про спадкоємність і свободу вибору. Шуров не просто підтримує сина, а й ділиться досвідом: як виживати в індустрії, як не втратити себе. У 2025–2026 роках Лев уже випустив дебютні треки, і батько з гордістю спостерігає, як продовжується музична лінія родини.
Цікаві факти про Дмитра Шурова
- У 13 років Дмитро поїхав до Франції, а потім на рік до США за програмою FLEX, де грав джаз і співав у кількох колективах одночасно.
- З Земфірою відіграв майже 100 концертів і записав альбом «Спасибо» (2007).
- У 2017 році став офіційним амбасадором Yamaha в Україні.
- Був зірковим суддею «Х-фактору» та музичним продюсером Національного відбору на Євробачення-2023.
- Два повністю записані альбоми (один — джазовий) лежать у шухляді з 2021 року через війну.
- Після лютого 2022-го активно возив гуманітарну допомогу та організовував благодійні концерти для військових, медиків і рятувальників.
- Син Лев обрав музичну кар’єру, хоча батько чесно попереджав про труднощі цього шляху.
Війна, волонтерство та нова реальність
У перші місяці повномасштабного вторгнення Дмитро пережив важкий ментальний стан. Але саме тоді з’явилася пісня «Б’ється за тебе». Паралельно — волонтерська робота: логістика допомоги, організація концертів підтримки. Музика не зупинилася, просто змінила форму.
У 2026-му Шуров дає дуже обмежену кількість відкритих концертів. Багато сил іде на родину, сина за кордоном та внутрішню роботу. Проте нові релізи з’являються, а старі пісні набувають нового звучання — як от оркестрова версія «Краще Що Є».
Що далі
Дмитро Шуров не любить голосних заяв про «повернення» чи «великі плани». Він просто продовжує грати. Фортепіано стоїть у кімнаті, ноти народжуються одна за одною, а голос залишається таким самим чесним, яким був двадцять років тому.
Його історія — це нагадування, що справжня музика не про швидкий успіх. Вона про те, щоб залишатися собою, коли навколо все змінюється. І про те, що навіть у найтемніші часи клавіші під пальцями можуть народжувати світло.