Під дописами про хвилину мовчання на сторінці медіа рідко, але трапляються коментарі: «Я розумію малі медіа, але ви експлуатуєте роздратованість», «перестаньте публікувати цю хрінь», «відписуватимусь, коли бачитиму такі пости». Медіа щодня вшановує памʼять загиблих військових у партнерстві з платформою «Меморіал героїв».
«Нація рабів», «не вистачало того, що бандерівці поставили на коліна людей на вулиці, тепер черга за малими дітьми», «у Львові зупинили операцію заради хвилини мовчання» — такі меседжі поширюють російські Telegram-канали.
Як пропаганда створює ілюзію розколу
Із 5 тисяч проаналізованих дописів про хвилину мовчання від початку 2026 року більшість негативних створили росіяни й поширили на російську аудиторію. Ворожа пропаганда намагається створити ілюзію примусу, суспільного роздратування й конфлікту всередині України.
Активізація фейкових вкидів збігається з ухваленням закону про вшанування памʼяті українців, які загинули внаслідок збройної агресії Російської Федерації. До церемоніалів додали загальнонаціональну хвилину мовчання та акцію «Запали свічку». Сітки російських акаунтів намагалися пробитися в український інфопростір і створити ілюзію розколу щодо ритуалу.
Дослідження проєкту «Витоки» від джерело показує: хвилина мовчання — друга за популярністю сучасна українська традиція. У 2025 році 68% респондентів дотримуються ритуалу, а 74% знають його. За рівнем впізнаваності та залученості вона поступається лише Дню вишиванки та випереджає День матері й День святого Валентина.
Хвилина мовчання обʼєднує памʼять про всіх, кого Україна втратила через російську війну: цивільних дорослих і дітей, військовослужбовців на фронті й у тилу, зокрема загиблих представників ТЦК та СП. Мета ритуалу — не розділяти загиблих за місцем чи обставинами смерті та памʼятати кожного.
Медіа досліджує історію ритуалу в Україні, зміни після ухвалення закону та шукає відповідь, чи залишиться він назавжди.
Історичний момент і європейське коріння
16 березня 2022 року російські військові скинули авіабомбу на будівлю Маріупольського драматичного театру. У підвалах переховувалися понад тисячу цивільних. Загинули від 300 до 600 людей, зокрема діти. Президент Володимир Зеленський видав указ про загальнонаціональну хвилину мовчання щоранку о 9:00. Україна однією з перших у світі почала вшановувати хвилиною мовчання не лише військових, а й цивільних жертв.
Культурологиня Катерина Даценко зазначає: указ став емоційною реакцією. З 2014 по 2022 роки військові проводили хвилину мовчання на шикуваннях о 9 ранку. З 2017 року в Залі памʼяті Міністерства оборони щоранку зачитували імена загиблих. «Наш ритуал — це, ймовірно, перша хвилина мовчання, яка присвячена ще й цивільним. Це поворотний момент у вшануванні вбитих Росією і тих, хто загинув за нашу незалежність».
Колективне вшанування загиблих військових хвилиною мовчання — модерна традиція, яка почалася під час Першої світової війни в Кейптауні. У 1919 році практика стала загальноімперською британською формою вшанування. Директор Українського інституту національної памʼяті Олександр Алфьоров пояснює: «Хвилина мовчання — це європейська традиція з глибшим корінням. Ритуал повʼязаний з обрядами поховання, а коли став церемонією згадування, накладаються старі правила: прибрати зайвий галас, щоб згадати поіменно тих, хто загинув».
Сучасний український ритуал частково нагадує радянське вшанування через метроном чи голоси дикторів. Але Даценко та Алфьоров вважають враження оманливим. Метроном характерний для ХХ століття як відлік. «Сьогодні не варто формалізувати звучання. Форми пошанування можуть мати різні аудіосигнали, різний голос», — каже Алфьоров.
Згадувати своїх, а не всіх і нікого — відмінність від радянської традиції. Цей аспект додала загибла госпітальєрка Ірина Цибух. Вона наполягала: памʼять має бути персоналізованою, бо немає невідомих солдатів. У 2025 році джерело разом з Українським інститутом національної памʼяті та Центром прав людини опублікували рекомендації: створювати особисті ритуали вшанування рідних та друзів.
Даценко додає: «Моя перша хвилина памʼяті сталася в Острозі. Люди виходили з машин, студенти з гуртожитків, друзі з кавʼярень. Все завмерло на одну хвилину. Це свідчення спільності. Ірина Цибух говорила, що ми робимо те, про що лише читали в дослідженнях про памʼять. Обʼєднання в спільності має великий сенс. Приклад — менші міста та громади, які почали проводити ритуал обережно й повільно. У цьому сила, а не в законах чи указах».
Закон № 4783-IX від 11 лютого 2026 року покладає організацію на місцеві громади. Обовʼязкові моменти: зупинка роботи комунальних підприємств, які не належать до критичної інфраструктури, та оголошення через місцеві засоби оповіщення. Формат для кожного міста чи села — свій.
«Я позитивно ставлюся до такої свободи. Це децентралізація влади. Кожне місто підлаштовується під себе й під своїх людей. Умовний “Боже великий, єдиний” навряд чи спрацює в Харкові чи Дніпрі, а в Чернівцях — працює. Це ознака децентралізації», — каже Даценко. Закон не передбачає санкцій за порушення. Випадків засудження небагато. Більшість ситуацій стосуються агресивної поведінки під час ритуалу.
Алфьоров підтверджує: інститут працює над оновленими рекомендаціями. «Важливо правильно розставити акценти. Чи зупиняється швидка допомога? Чи поїзди? Ми не можемо зупиняти сектори оборони. У деяких містах можна перекрити рух, в інших — ні. Але головне: про що думають люди під час хвилини. Ідея — не ревізія робочого дня, а згадка загиблих. Я особисто починаю загинати кілька пальців і згадую поіменно друзів та близьких».
Даценко та Алфьоров переконані: щоденна загальнонаціональна хвилина мовчання не залишиться назавжди. Після перемоги почнеться нова дискусія. «Сьогодні наша мета — щоб країна жила одним ритмом, щоб девʼята година була часом вшанування загиблих за нашу країну. Такі практики мають виховну й мотивуючу функцію. Вони обʼєднують людей через оголений нерв нашого суспільства», — підсумовує Алфьоров.