Гранатомети посідають особливе місце серед засобів вогневої підтримки піхоти. Вони дозволяють уражати броньовані цілі, фортифікаційні споруди та живу силу на дистанціях, де ручні гранати вже неефективні, а стрілецька зброя не досягає необхідної потужності. У сучасних умовах ці системи стали органічним доповненням до стрілецьких підрозділів, забезпечуючи тактичну гнучкість на рівні відділення чи взводу.
В обороні України гранатомети відіграють ключову роль у протидії перевазі противника в бронетехніці та підготовлених позиціях. Вони дають можливість невеликим групам ефективно діяти в умовах обмеженої артилерійської підтримки, особливо в міській забудові, лісосмугах та на флангах. Сучасні зразки поєднують перевірені десятиріччями принципи з новими матеріалами, прицільними комплексами та стандартизованими боєприпасами.
Розвиток гранатометів триває понад вісімдесят років. Від перших реактивних систем часів Другої світової війни до сьогоднішніх автоматичних і багатоцільових зразків вони еволюціонували в бік більшої точності, дальності та універсальності. Українські сили використовують як успадковані зразки, так і сучасні західні та власні розробки, що відповідають стандартам НАТО.
Історичний розвиток гранатометів
Перші прототипи гранатометів з’явилися ще в XVI столітті у вигляді ручних мортирок, призначених для метання невеликих вибухових снарядів. Проте справжній прорив відбувся під час Другої світової війни. У 1942 році американська армія прийняла на озброєння Bazooka — першу масову реактивну протитанкову систему. Німецькі конструктори відповіли одноразовим Panzerfaust та багаторазовим Panzerschreck. Британці створили PIAT, що працював за пружинним принципом.
Після війни Радянський Союз розробив РПГ-2, а в 1961 році — РПГ-7, який швидко став одним із найпоширеніших зразків у світі завдяки простоті, надійності та ефективним боєприпасам. У ході В’єтнамської війни з’явилися автоматичні гранатомети, здатні вести тривалий вогонь по площах.
Сучасний етап характеризується переходом на уніфіковані калібри 40 мм та 84 мм, використанням легких сплавів і композитів, а також інтеграцією з цифровими прицілами та боєприпасами з програмованим підривом. Україна активно бере участь у цьому процесі, розвиваючи власне виробництво та адаптуючи закордонні зразки до потреб Сил оборони.
Класифікація гранатометів
Гранатомети поділяють за конструкцією, способом застосування та бойовим призначенням. Основні класи включають ручні реактивні, багатоцільові безвідкатні, підствольні, автоматичні станкові та одноразові системи.
Ручні реактивні гранатомети, такі як РПГ-7, являють собою гладкоствольну трубу багаторазового використання з надкаліберною гранатою. Вони компактні, відносно легкі та дешеві у виробництві. Їх головна перевага — висока протитанкова ефективність за невеликої маси.
Багатоцільові безвідкатні системи, наприклад Carl Gustaf калібру 84 мм, відрізняються нарізним стволом і широкою номенклатурою боєприпасів. Вони придатні не лише для боротьби з бронетехнікою, а й для ураження укриттів, живої сили та виконання спеціальних завдань.
Підствольні гранатомети кріпляться безпосередньо під ствол автомата чи гвинтівки. Вони не обтяжують бійця окремою зброєю та дозволяють швидко переключатися між стрілецьким вогнем і гранатометним пострілом. Калібр зазвичай 40 мм, дальність — до 350–400 метрів.
Автоматичні станкові гранатомети працюють за принципом кулемета, але використовують значно потужніші боєприпаси. Вони забезпечують високу щільність вогню на дистанціях до 1700–2200 метрів і часто монтуються на тринозі або бойовій техніці.
Одноразові гранатомети, такі як M72 LAW, максимально спрощені та легкі. Їх застосовують у ситуаціях, де потрібна швидка протитанкова реакція без необхідності повертати зброю після пострілу.
Принцип дії та конструктивні особливості
Більшість ручних протитанкових гранатометів працюють за безвідкатною (динамо-реактивною) схемою. Під час пострілу пороховий заряд виштовхує гранату вперед, а частина порохових газів виходить назад через розтруб ствола. Реактивна сила, що виникає при цьому, компенсує віддачу за третім законом Ньютона. Це дозволяє створювати легкі конструкції без масивного казенника та важкого лафета.
У РПГ-7 після вильоту гранати з ствола на відстані кількох метрів умикається маршовий реактивний двигун. Він прискорює снаряд до максимальної швидкості близько 300 м/с. Стабілізатори розкриваються одразу після виходу з труби, надаючи гранаті обертання або стійкість у польоті.
Бойова частина більшості протитанкових гранат — кумулятивного типу. При контакті з ціллю п’єзоелектричний підривач генерує струм, що детонує заряд. Вибух формує спрямований струмінь розплавленого металу, який рухається зі швидкістю кілька тисяч метрів за секунду. Цей струмінь проникає броню за рахунок гідродинамічного ефекту, а не кінетичної енергії. Сучасні тандемні кумулятивні бойові частини здатні долати динамічний захист.
Підствольні гранатомети використовують систему високого-низького тиску. Пороховий заряд спочатку згоряє в невеликій камері високого тиску всередині самої гранати, а потім гази через отвори потрапляють у ствол низького тиску. Це різко знижує віддачу, роблячи постріл безпечним для стрільця, який тримає зброю на плечі або з-під ствола автомата.
Автоматичні гранатомети застосовують більш потужні унітарні постріли з високою початковою швидкістю. Механізм перезаряджання зазвичай blowback або з використанням енергії віддачі. Стрічка живлення забезпечує темп вогню 300–400 пострілів за хвилину. Сучасні зразки часто мають електронні приціли з можливістю програмування підриву гранати над ціллю.
Завдяки безвідкатній схемі та ефективним кумулятивним бойовим частинам гранатомети залишаються одними з найефективніших засобів протидії бронетехніці на дистанціях до кількох сотень метрів.
Боєприпаси та їх бойові можливості
Номенклатура боєприпасів для гранатометів надзвичайно широка. Вона включає кумулятивні, осколково-фугасні, термобаричні, димові та освітлювальні гранати.
Кумулятивні боєприпаси призначені насамперед для боротьби з броньованими цілями. Глибина пробиття залежить від калібру, конструкції та наявності тандемної схеми. Для РПГ-7 сучасні постріли забезпечують пробиття броні товщиною від 300 до понад 700 мм. Тандемні варіанти долають динамічний захист.
Осколково-фугасні гранати ефективні проти живої сили, легкоброньованої техніки та фортифікацій. Деякі сучасні зразки 40 мм мають функцію повітряного підриву над траншеєю чи позицією противника, значно підвищуючи уражаючу дію.
Термобаричні боєприпаси створюють об’ємний вибух, ефективний у закритих приміщеннях, бункерах та траншеях. Вони витісняють кисень і створюють надлишковий тиск, що руйнує укриття та живу силу всередині.
Димові та освітлювальні гранати використовують для маскування, позначення цілей або забезпечення нічного бою. Багатоцільові HEDP-постріли поєднують осколкову та кумулятивну дію в одному снаряді.
Гранатомети на озброєнні ЗСУ
Збройні Сили України застосовують широкий спектр гранатометів. На озброєнні залишаються перевірені часом РПГ-7 та АГС-17. Завдяки міжнародній допомозі надійшли багатоцільові Carl Gustaf калібру 84 мм, підствольні M203 та M320, а також автоматичні Mk 19.
Українська оборонна промисловість активно розвиває власні зразки. У березні 2025 року Міністерство оборони кодифікувало та допустило до експлуатації автоматичний гранатомет AGL-53 калібру 40 мм. Цей зразок використовує стандартні натівські боєприпаси 40×53 мм, відрізняється покращеною точністю та дальністю порівняно з АГС-17, а також кращою ергономікою та міцністю конструкції. Його можна встановлювати на бойові машини або використовувати як піхотну зброю на тринозі.
Ще однією вітчизняною розробкою є UAG-40 — легкий автоматичний гранатомет, в конструкції якого широко застосовані титан та вуглепластик. Зменшена маса (близько 18 кг без триноги) полегшує транспортування та застосування підрозділами територіальної оборони.
| Модель | Тип | Калібр | Маса (приблизно) | Ефективна дальність | Статус у ЗСУ |
|---|---|---|---|---|---|
| РПГ-7 | Ручний реактивний | 40 мм (ствол) | 6,3 кг | до 500 м | Масово на озброєнні |
| Carl Gustaf M4 | Багатоцільовий безвідкатний | 84 мм | 6,8–7 кг | до 1000 м+ | На озброєнні (допомога) |
| M203 / аналоги | Підствольний | 40 мм | 1,4 кг (пусковий) | до 400 м | Поширений |
| AGL-53 | Автоматичний станковий | 40×53 мм | близько 30 кг | до 2200 м | Прийнятий 2025 р. |
| UAG-40 | Автоматичний станковий | 40×53 мм | 18–31 кг | до 2200 м | На озброєнні ТрО |
Джерело даних: mod.gov.ua
Прийняття на озброєння AGL-53 у 2025 році стало важливим кроком у переході ЗСУ до власного виробництва зброї, сумісної зі стандартами НАТО.
Тактичне застосування та значення для оборони
Гранатомети використовують у різних тактичних ситуаціях. Ручні реактивні системи ефективні в протитанкових засадах, при ураженні техніки в колонах та в міському бою. Carl Gustaf завдяки різноманіттю боєприпасів застосовують як для знищення танків, так і для руйнування бункерів чи вогневих точок.
Автоматичні гранатомети забезпечують тривалу вогневу підтримку під час наступу чи оборони, придушують позиції противника та створюють зону ураження на значній площі. Їх часто встановлюють на легку техніку або використовують у стаціонарних позиціях.
Підствольні гранатомети дають стрілцю можливість уражати цілі за укриттями або в мертвих зонах без необхідності змінювати позицію.
У практиці Сил оборони гранатомети часто поєднують з безпілотниками для розвідки та коригування вогню. Це підвищує точність та зменшує витрату боєприпасів.
Важливим аспектом залишається підготовка особового складу. Правильне застосування вимагає розуміння балістики, особливостей кожного типу боєприпасу та правил безпеки, зокрема зони небезпечного впливу порохових газів при пострілі з безвідкатних систем.
Гранатомети продовжують залишатися одним із найбільш доступних та ефективних засобів посилення піхоти. Їх постійне вдосконалення, поява нових українських зразків та інтеграція з натівськими стандартами значно підвищують обороноздатність України. У поєднанні з іншими системами озброєння вони дозволяють Силам оборони зберігати ініціативу та ефективно протидіяти противнику в найскладніших умовах сучасного поля бою.