Пропорційна виборча система забезпечує розподіл місць у представницькому органі відповідно до частки голосів, яку отримала кожна політична партія. На відміну від мажоритарної моделі, де переможець в окрузі забирає все, тут навіть партії з меншою підтримкою отримують представництво, якщо долають встановлений бар’єр. Це створює більш точну картину політичних уподобань суспільства та зменшує кількість «втрачених» голосів.
У практиці багатьох європейських демократій така система сприяє формуванню багатопартійних парламентів і змушує партії шукати компроміси для створення коаліцій. В Україні пропорційна модель з відкритими регіональними списками закріплена Виборчим кодексом і застосовується на місцевих виборах з 2020 року, а для парламентських — очікує першого повоєнного застосування. Голосування за партійними списками з можливістю преференцій робить зв’язок між виборцем і конкретним кандидатом тіснішим, ніж за закритих списків.
Механізм простий за суттю, але вимагає чітких правил підрахунку. Виборець обирає політичну партію в своєму виборчому регіоні та за бажанням позначає номер конкретного кандидата з регіонального списку цієї партії. Голоси сумуються на загальнодержавному рівні, партії, які набрали не менше 5 відсотків, допускаються до розподілу мандатів. Далі спеціальні процедури перетворюють відсотки на цілу кількість місць у парламенті чи раді.
Механізм дії пропорційної виборчої системи
Основа системи — принцип пропорційності. Кількість мандатів, яку отримує партія, максимально близько відповідає частці її голосів від загальної кількості дійсних бюлетенів. Для цього застосовують виборчу квоту або методи дільників. Електоральний бар’єр, зазвичай 3–5 відсотків, відсікає надто дрібні сили, щоб парламент не ставав надмірно фрагментованим.
У закритих списках черговість кандидатів визначає виключно партія. Виборець впливає лише на те, чи пройде партія в цілому. У відкритих списках, які використовує Україна, голос за конкретного кандидата може змінити його позицію в списку, якщо він набере достатню кількість преференцій. Це підвищує персональну відповідальність депутатів перед виборцями.
Українська модель для парламентських виборів поєднує загальнодержавний список із регіональними. Перші дев’ять кандидатів загальнодержавного списку отримують мандати в пріоритетному порядку після подолання бар’єру партією. Решта місць розподіляються з урахуванням результатів у регіонах та компенсаційних механізмів для вирівнювання пропорційності. Така конструкція балансує загальнонаціональні інтереси партії з регіональним представництвом.
Різновиди пропорційних систем
Пропорційні системи поділяють насамперед за ступенем впливу виборця на персональний склад списку.
- Закриті списки: партія повністю контролює порядок кандидатів. Застосовувалися в Україні у 2006–2007 роках.
- Відкриті списки: виборець голосує за партію і може підтримати конкретного кандидата. Така модель діє в Україні з 2020 року на місцевих виборах і запланована для парламентських.
- Гнучкі або напіввідкриті списки: комбінація обох підходів, де преференції впливають лише за певних умов.
Окремий різновид — система єдиного передаваного голосу (STV), де виборець ранжує кандидатів. Вона рідше застосовується через складність підрахунку, але забезпечує високу пропорційність і враховує другі-треті уподобання.
Як розподіляються мандати: математична основа
Після встановлення бар’єру голоси партій, що його подолали, перетворюють на мандати. Найпоширеніший інструмент — метод д’Ондта. Кожну кількість голосів партії послідовно ділять на 1, 2, 3 і так далі — залежно від уже отриманих місць. Мандат отримує партія з найвищим результатом на поточному кроці.
Розглянемо приклад із трьома партіями та десятьма мандатами. Партія А набрала 50 000 голосів, Б — 42 000, В — 19 000. На першому кроці найвищий показник у А (50 000 / 1). Після отримання місця А ділиться на 2 і показує 25 000. Далі мандат отримує Б (42 000 / 1). Процес триває: А отримує третій мандат, Б — четвертий, А — п’ятий, В — шостий, Б — сьомий, А — восьмий, Б — дев’ятий, А — десятий. У підсумку А отримує п’ять місць, Б — чотири, В — одне. Метод забезпечує високу пропорційність, хоча невелика диспропорція на користь більших партій у ньому закладена.
В українській практиці розподіл часто поєднує квотний підхід із компенсаційними мандатами. Спочатку визначають базову кількість місць за регіональними результатами, потім вирівнюють загальну пропорцію за рахунок невикористаних голосів. Це дозволяє досягти точнішого відображення загальнодержавної підтримки партії.
Історія пропорційної системи в Україні
Україна неодноразово змінювала правила гри. У 1990 та 1994 роках вибори до парламенту проводили за мажоритарною системою в одномандатних округах. З 1998 по 2002 рік діяла змішана модель — половина депутатів обиралася за списками, половина — в округах. У 2006 та 2007 роках країна вперше перейшла на повністю пропорційну систему із закритими списками. З 2012 року знову повернулися до змішаної.
Виборчий кодекс, ухвалений наприкінці 2019 року, запровадив пропорційну систему з відкритими регіональними списками для парламентських виборів. На місцевих виборах 2020 року цю модель уже випробували. Через воєнний стан парламентські вибори за новою системою ще не відбулися. Станом на 2026 рік Центральна виборча комісія напрацювала пропозиції щодо особливостей організації перших повоєнних виборів, зокрема шестимісячний підготовчий період після скасування воєнного стану.
Переваги пропорційної виборчої системи
Пропорційна модель точніше відображає реальний розподіл політичних симпатій у суспільстві. Партії, які представляють меншини чи регіональні інтереси, отримують шанс на представництво без необхідності перемагати в кожному окрузі.
Відкриті списки посилюють зв’язок депутата з виборцями. Кандидат змушений працювати не лише на партійну верхівку, а й на особистий авторитет у регіоні. Це знижує ризики «продажу» прохідних місць і підвищує конкуренцію всередині партій.
Система сприяє розвитку партійної демократії. Дрібніші сили, які долають бар’єр, змушені шукати союзників, що формує культуру компромісу. У країнах із тривалою традицією пропорційного представництва, таких як Нідерланди чи Швеція, парламенти відображають широкий спектр поглядів, а уряди зазвичай є коаліційними.
Недоліки та критика
Головний виклик — можлива фрагментація парламенту. Коли багато партій долають бар’єр, формування стабільної більшості ускладнюється. Коаліційні переговори можуть затягуватися, а уряди — ставати нетривкими.
У закритих списках посилюється роль партійних лідерів. Виборець фактично делегує право обирати конкретних людей вузькому колу. Українська модель із гарантованими місцями для перших дев’яти кандидатів загальнодержавного списку частково зберігає цей ефект і потребує подальшого обговорення.
Відкриті списки ускладнюють підрахунок і вимагають високої поінформованості виборців. Якщо більшість голосує лише за партію без преференцій, система працює майже як закрита. Тому якість реалізації залежить від просвітницької роботи та зручності бюлетеня.
Порівняння з мажоритарною системою
| Аспект | Мажоритарна система | Пропорційна система |
|---|---|---|
| Представництво | Переможець забирає все в окрузі; голоси за інших часто втрачаються | Мандати розподіляються пропорційно до загальної підтримки партії |
| Стабільність уряду | Частіше формує однопартійну більшість, уряд стабільніший | Зазвичай потребує коаліцій, можлива нестабільність |
| Відповідальність депутата | Прямий зв’язок з округом, але ризик локалізму | Залежить від типу списків; відкриті списки посилюють персональну відповідальність |
| Представництво меншин | Складно для невеликих партій | Краще забезпечує представництво різних груп |
Джерело: Виборчий кодекс України та порівняльний аналіз виборчих систем.
Пропорційна система з відкритими списками, яку Україна планує застосовувати на парламентських виборах, поєднує переваги обох підходів: зберігає загальнонаціональну пропорційність і додає елемент персонального вибору. Це особливо важливо в повоєнний період, коли довіра до інститутів потребує відновлення через прозорі та справедливі правила гри.
Сьогодні, коли країна готується до перших повоєнних виборів, якість виборчої системи безпосередньо впливає на легітимність майбутнього парламенту. Відкриті регіональні списки дають шанс зробити депутатів ближчими до людей, а не лише до партійних офісів. Водночас механізми потребують доопрацювання — зокрема перегляду ролі перших позицій загальнодержавного списку та спрощення процедур для внутрішньо переміщених осіб і виборців за кордоном. Центральна виборча комісія вже напрацювала відповідні пропозиції, що свідчить про готовність адаптувати правила до нових реалій.
Кінцевий результат будь-якої виборчої системи — не лише цифри в протоколах, а здатність парламенту ухвалювати рішення, які відображають волю більшості громадян і захищають інтереси меншин. Пропорційна модель з відкритими списками створює для цього кращі передумови, ніж чисто мажоритарна або закрита пропорційна. Її ефективність урешті-решт залежить від політичної культури суспільства та якості партій, які братимуть участь у виборах.