Су 57 — це двомоторний стелс-винищувач, розроблений російською компанією Сухой у рамках програми перспективного авіаційного комплексу фронтової авіації (ПАК ФА). Він поєднує елементи технологій п’ятого покоління: внутрішні відсіки для озброєння, знижену радіолокаційну помітність, інтегровані сенсорні системи та здатність до надманевреності завдяки векторуванню тяги двигунів.
Машина позиціонується як багатоцільовий винищувач, здатний вести повітряний бій, завдавати ударів по наземних і морських цілях, а також діяти в умовах сильної протидії засобів ППО. Розробка велася з кінця 1990-х, перший політ прототипу відбувся 2010 року, а серійне виробництво стартувало наприкінці 2010-х. Станом на 2026 рік у строю перебуває кілька десятків машин, і це суттєво менше за початкові амбітні плани.
У реальних умовах Су 57 пройшов обмежене бойове випробування. Це дозволяє аналізувати сильні та слабкі сторони платформи без зайвих припущень. Технічні рішення відображають компроміс між стелс-характеристиками, надманевреністю та корисним навантаженням.
Історія розробки та шлях до серійного виробництва
Програма ПАК ФА стартувала 1999 року як відповідь на потреби в новому поколінні винищувачів після розпаду Радянського Союзу. Конкурс виграла компанія Сухой, і внутрішнє позначення літака стало Т-50. Перший прототип піднявся в повітря 29 січня 2010 року.
У 2017 році літак офіційно перейменували на Су-57. Серійне виробництво розпочалося 2019 року на заводі в Комсомольську-на-Амурі. Першу серійну машину передали до строю в грудні 2020 року.
Планувалося значно більше машин — спочатку сотні, пізніше контракт на 76 одиниць до 2028 року. Реальність виявилася іншою: санкції, технічні труднощі та економічні фактори уповільнили темпи. До середини 2026 року загальна кількість побудованих літаків, включаючи дослідні, перевищує 40 одиниць, з яких серійних — близько 30.
Нові партії 2026 року отримали оновлені авіоніку та системи інтеграції озброєння на основі досвіду попередніх років.
Основні технічні характеристики
Су 57 — великий для стелс-платформи літак. Довжина становить 20,1 метра, розмах крила — 14,1 метра, висота — 4,6 метра. Максимальна злітна маса сягає 35 тонн.
Наразі літаки оснащені двигунами АЛ-41Ф1 з векторуванням тяги в двох площинах. Кожен двигун розвиває до 142 кН тяги на форсажі. У перспективі — перехід на нові силові установки типу АЛ-51Ф1 (або «виріб 30»/«виріб 177»), які проходять льотні випробування з кінця 2025 року. Нові двигуни обіцяють кращу паливну ефективність і повноцінну можливість надзвукового польоту без форсажу (supercruise) на швидкостях близько Мах 1,3 і вище.
Максимальна швидкість — Мах 2,0. Бойовий радіус дії — близько 1250 км, а загальна дальність — до 3500 км на дозвуковій швидкості. Стеля — понад 18 000 метрів. Літак здатний виконувати маневри з високими кутами атаки, включаючи класичні елементи надманевреності — «Кобру Пугачова» та інші постштопорні фігури завдяки тривимірному векторуванню тяги.
Ось ключові параметри у зведеній таблиці:
| Параметр | Значення | Примітка |
|---|---|---|
| Довжина / розмах крила | 20,1 м / 14,1 м | Класична схема з напливами та керованими поверхнями |
| Максимальна злітна маса | 35 тонн | Значний запас палива та озброєння |
| Двигуни (поточні) | 2 × АЛ-41Ф1 | Векторування тяги, перехід на нові АЛ-51Ф1 триває |
| Максимальна швидкість | Мах 2,0 | Supercruise ~Мах 1,3 на нових двигунах |
| Бойовий радіус | ~1250 км | Залежить від профілю польоту та навантаження |
| Стеля | 18 800 м | Високі висоти для зменшення помітності |
Дані узагальнені з відкритих технічних матеріалів Wikipedia та Britannica.
Стелс-технології та системи виявлення
Зниження радіолокаційної помітності досягається завдяки внутрішнім відсікам озброєння, спеціальному профілю поверхонь, радіопоглинаючим матеріалам та конструктивним рішенням (звивисті повітрозабірники, спеціальне покриття ліхтаря).
Офіційні та патентні дані вказують на середню ефективну поверхню розсіювання (ЕПР) в діапазоні 0,1–1 м² з акцентом на передню півсферу. Незалежні західні оцінки зазвичай називають цифри 0,3–0,5 м² і вище в реальних умовах експлуатації. Це помітно більше, ніж у американських F-22 (близько 0,0005 м²) та F-35 (близько 0,001–0,005 м²).
Конструктори свідомо пішли на компроміс: пріоритет надманевреності та великого внутрішнього об’єму озброєння частково обмежив можливості з мінімізації ЕПР з усіх ракурсів. Двигуни розташовані подібно до Су-27, а сопла залишаються помітним джерелом відбиття.
Основний радар — активна фазована антенна решітка N036 «Бєлка» з кількома модулями (носовий X-діапазон, бічні та L-діапазонні на крилах). Заявлена дальність виявлення цілей винищувачевого класу — понад 400 км у сприятливих умовах. Доповнюють картину інфрачервона система пошуку та супроводу 101КС «Атол», комплекс радіоелектронної боротьби L402 «Гімалаї» та інші сенсори. Високий рівень інтеграції даних дозволяє пілоту отримувати єдину картину повітряної обстановки.
Су 57 демонструє цікавий баланс: він менш «невидимий», ніж американські аналоги, зате пропонує кращі кінематичні можливості в ближньому бою та потужні ракети великої дальності.
Озброєння та бойові можливості
Літак має два основні внутрішні відсіки (довжиною близько 4,4 м) та бічні. Це дозволяє нести до кількох тонн озброєння без збільшення ЕПР.
У повітряному бою застосовуються ракети Р-77М (середня дальність), Р-37М (дуже велика дальність — до 300+ км за деякими оцінками) та Р-74М2 для ближнього бою. Для ударів по землі — крилаті ракети Х-69, Х-59МК2, протикорабельні Х-35У, високоточні бомби КАБ-250/500.
Гармата — 30-мм ГШ-30-1 з боєзапасом 150 снарядів. Загальне бойове навантаження — до 7500 кг. За потреби можливе використання зовнішніх точок підвіски, але це підвищує помітність.
Система управління дозволяє одночасну роботу з кількома цілями, а високий рівень автоматизації зменшує навантаження на пілота. Літак здатний діяти як у ролі винищувача повітряної переваги, так і як ударна платформа.
Бойове застосування та отриманий досвід
У 2018 році два прототипи Су-57 розгорнули в Сирії для бойових випробувань. Вони виконали пуски крилатих ракет Х-59МК2 та зібрали дані про роботу систем в реальних умовах.
З 2022 року літаки епізодично використовуються в ході бойових дій в Україні. Основний формат — пуски ракет великої дальності з території Росії поза зоною дії української ППО. Повідомлялося про застосування в ролі придушення ППО (SEAD), але масштаби залишаються обмеженими.
У 2024 році українські безпілотники пошкодили щонайменше один Су-57 на аеродромі в Ахтубінську. Це стало важливим сигналом: навіть сучасні платформи вразливі на землі, якщо не забезпечена надійна оборона баз.
Отриманий досвід сприяв модернізації авіоніки та систем озброєння в нових партіях 2026 року. Літак продовжує залишатися цінним, але малочисельним активом російських Повітряно-космічних сил.
Порівняння з іншими винищувачами п’ятого покоління
Су 57 часто порівнюють з F-22 Raptor та F-35 Lightning II. Філософія різна. Американські машини роблять ставку на мінімальну ЕПР з усіх ракурсів, потужну сенсорну мережу та мережецентричну війну. F-35 має сотні одиниць у строю, бойовий досвід у різних конфліктах та значно кращі стелс-характеристики.
Су 57 пропонує вищу надманевреність завдяки тривимірному векторуванню тяги, більший запас палива та дальність, а також потужні ракети класу «повітря-повітря» великої дальності. У гіпотетичному ближньому бою це може дати перевагу. Проте в умовах сучасного повітряного бою, де перевага часто вирішується на дистанції до візуального контакту, менша помітність і краща інтеграція сенсорів західних платформ дають їм суттєву перевагу.
Китайський J-20 також демонструє інший підхід — акцент на дальність і стелс для операцій у Тихоокеанському регіоні. Кількість Су-57 у строю (близько 30 серійних) значно поступається флотам США та Китаю.
Реальна бойова цінність будь-якого винищувача визначається не лише технічними характеристиками на папері, а й кількістю машин, рівнем підготовки екіпажів, системою забезпечення та здатністю діяти в умовах інтенсивної протидії.
Сучасний стан та перспективи на 2026–2030 роки
Станом на середину 2026 року Су-57 залишається найсучаснішим російським винищувачем. Триває поступове надходження модернізованих машин з покращеною авіонікою та інтеграцією озброєння. Льотні випробування нових двигунів тривають, і це має покращити характеристики supercruise та загальну ефективність.
Виробництво залишається повільним через зовнішні обмеження. Експортні перспективи (наприклад, для Алжиру) обговорюються, але реальні поставки поки обмежені. Розробляється двомісна версія Су-57Д для навчально-бойових завдань.
У найближчі роки Су-57, ймовірно, залишатиметься високотехнологічним, але малочисельним компонентом російської авіації. Він доповнюватиме парк Су-35С та інших машин четвертого покоління. Подальший прогрес залежатиме від темпів модернізації двигунів, збільшення серійності та накопичення реального експлуатаційного досвіду.
Су 57 — це приклад того, як амбітний технічний проект стикається з реаліями виробництва, санкцій та бойового застосування. Платформа демонструє цікаві інженерні рішення в галузі надманевреності та інтеграції систем, проте її стелс-характеристики та загальна кількість у строю суттєво поступаються провідним західним аналогам.
Подальший розвиток показуватиме, наскільки успішно вдасться реалізувати потенціал цієї машини в умовах сучасних конфліктів.