Президент України Володимир Зеленський наголосив: «Ніхто й ніколи не буде наказувати, як нам жити, як говорити, кого нам любити, кому бути вдячними і яких героїв шанувати». Голову ОП Кирила Буданова підтримав цю позицію, додавши, що більше ніхто не диктуватиме українцям, яких героїв шанувати, які свята відзначати чи яку історію вивчати.
Польські застереження та європейські реалії
Польський міністр Владислав Косиняк-Камиш заявив, що в ЄС не можна ставити на п’єдестал тих, хто руйнує європейську співпрацю, і з Бандерою Україна не вступить до Євросоюзу. Лідер партії «Право та справедливість» Ярослав Качинський додав, що Україна не може бути прийнята, якщо повністю не відмовиться від обраного курсу. Так виглядає нинішнє загострення відносин між Києвом та Варшавою.
Держави ЄС справді мають важелі тиску на кандидатів. Достатньо згадати досвід Македонії, яка на вимогу Греції змінила назву країни. Однак Україна не Македонія, а історичні претензії Варшави — не єдина перешкода. Ніхто не готовий надавати членство лише за військові заслуги. Від Києва очікують реформ, але за пів року річний план виконано лише на 15%. Приєднатися неможливо, доки триває війна, а ознак деескалації немає.
Дехто з впливових українців вважає, що бути щитом Європи навіть зручніше: країна отримує європейські гроші, а істеблішмент уникає обмежень європейського правового поля. Сьогодні швидкому вступу заважають кілька факторів. Наратив про корупцію та брак верховенства права неприємний для Києва. Наратив про війну як головну причину принизливий. Натомість наратив про захист національної ідентичності звучить гордо: Україна не вступає, бо не відмовиться від своїх героїв і історії.
Якщо євроінтеграція забуксує, Києву вигідно акцентувати увагу на сусідських претензіях. Це дозволить розіграти карту національного євроскепсису і показати, що нинішній ЄС не підходить незалежній Україні. Учасники Євромайдану прагнули розриву з Москвою, а тепер дерусифікація вже сталася завдяки війні. Багато хто обирає Бандеру замість ЄС, і опозиції важко критикувати такий підхід. Ліберали маргіналізовані, а звичайні громадяни, які хотіли високих стандартів, частково інтегрувалися індивідуально.