Гіацинт САУ, або 2С5 «Гіацинт-С», — це 152-мм самохідна артилерійська установка, розроблена в Радянському Союзі для забезпечення далекобійної вогневої підтримки на армійському та корпусному рівні. Система здатна вражати цілі на відстані до 30–33 кілометрів звичайними снарядами та ще далі — активно-реактивними. У складі Збройних Сил України Гіацинт САУ зберігає значення як елемент контрбатарейної боротьби та ураження укріплених позицій, особливо з урахуванням обмеженої кількості одиниць та поповнення за рахунок трофейної техніки.
Ця самохідна гармата поєднує потужний нарізний ствол з гусеничним шасі, що забезпечує прийнятну мобільність для важкої артилерії. Її поява в 1970-х роках відповідала потребі радянської армії в засобах глибокого ураження, здатних замінити старіші буксировані гармати М-46 та М-47. Сьогодні, в умовах високотехнологічного конфлікту, Гіацинт САУ демонструє як сильні сторони радянської конструкції, так і вразливості до сучасних засобів розвідки та точного ураження.
Історія розробки та прийняття на озброєння
Роботи над «Гіацинтом» розпочалися наприкінці 1960-х років після постанови ЦК КПРС і Ради міністрів СРСР. Головним розробником шасі виступив Уральський завод транспортного машинобудування під керівництвом Г. С. Єфімова, гармату 2А37 створювали на Пермському машинобудівному заводі імені В. І. Леніна (конструктор Ю. Н. Калачников), а боєприпаси — у московському Науково-дослідному машинобудівному інституті (А. А. Каллістов).
Система пройшла повний цикл випробувань до 1974 року. На озброєння її прийняли 1975 року, а серійне виробництво стартувало 1976-го. За 17 років випустили до 2000 одиниць. Гіацинт САУ призначався для артилерійських бригад і полків корпусів та армій, де мав виконувати завдання з руйнування довготривалих вогневих точок, придушення тилів, боротьби з важкою артилерією противника та ураження живої сили й техніки в районах зосередження.
Після розпаду СРСР Україні дісталося близько 24 таких установок, які зосередили переважно в 26-й окремій артилерійській бригаді. Частина з них брала участь у боях на сході вже 2014 року.
Конструкція та технічні характеристики
Гіацинт САУ виконано за безбаштовою схемою з відкритою установкою гармати в кормовій частині корпусу. Шасі базується на модифікованій платформі, спорідненій із зенітно-ракетним комплексом «Круг» та самохідною установкою СУ-100П. Корпус — суцільнозварний, з протипульним бронюванням (лоб до 30 мм). Для підвищення стійкості під час стрільби в кормі опускається сошник-лопата.
| Параметр | Значення | Примітка |
|---|---|---|
| Бойова маса | 28,2 т | Оптимальний баланс між прохідністю та стійкістю |
| Екіпаж (обслуга) | 5 осіб | Командир, механік-водій, навідник, два заряджальники |
| Довжина (з гарматою вперед) | 8,95 м | Довгий ствол забезпечує високу початкову швидкість снаряда |
| Ширина / висота | 3,25 м / 2,76 м | Компактні габарити для важкої САУ |
| Дорожній просвіт | 450 мм | Достатній для більшості типів місцевості |
| Двигун | В-59, дизельний V12, 520 к.с. | Багато-паливний, працює на дизелі та гасі |
| Максимальна швидкість | 60 км/год (шосе) | 25 км/год — по пересіченій місцевості |
| Запас ходу | 500 км | Забезпечує автономність дій |
| Боєкомплект (возимий) | 30 пострілів | Загальний боєкомплект — до 60 з урахуванням підвезення |
Дані про технічні характеристики наведено згідно з матеріалами Національного університету оборони України.
Відкрита установка гармати спрощує обслуговування та дозволяє досягати високої скорострільності, однак зменшує захищеність обслуги від осколків і дронів. Система має засоби колективного захисту від зброї масового ураження та прилади нічного бачення.
Озброєння, боєприпаси та вогневі можливості
Основне озброєння — 152-мм нарізна гармата 2А37 з довжиною ствола близько 49–54 калібрів. Гармата оснащена напівавтоматичним заряджанням, вертикальним укладанням снарядів у каруселі. Скорострільність становить 5–6 пострілів за хвилину.
Стандартний осколково-фугасний снаряд масою близько 46 кг досягає дальності 28,4–30,5 км. Активно-реактивні та снаряди з донним газогенератором (у модернізованих варіантах) дозволяють уражати цілі на 33–37 км. Система сумісна з керованими снарядами «Краснополь» (дальність до 20–25 км за наявності лазерного підсвічування).
Гіацинт САУ спочатку проєктували з урахуванням можливості застосування тактичних ядерних боєприпасів. У сучасних умовах основні завдання — контрбатарейна боротьба, руйнування фортифікацій, ураження пунктів управління та тилових об’єктів. Потужний снаряд ефективно працює по бетонних укриттях і скупченнях техніки.
Додаткове озброєння — 7,62-мм кулемет ПКТ на командирській башточці.
Мобільність, захищеність та особливості експлуатації
Гусеничне шасі з торсіонною підвіскою забезпечує хорошу прохідність: підйом до 30°, стінка 0,7 м, рів 2,5 м, брід до 1 м. Час приведення в бойове положення — менше трьох хвилин завдяки сошнику.
Легка броня захищає лише від стрілецької зброї та осколків. Відкрита бойова рубка робить екіпаж вразливим до дронів, мінометного вогню та артилерійських ударів по позиціях. У реальних бойових умовах підрозділи змушені застосовувати тактику «вистрілив — змінив позицію», маскування та інженерне обладнання позицій (зокрема, заглиблення техніки).
Двигун В-59 відрізняється надійністю та невибагливістю до палива, що спрощує логістику в польових умовах.
Бойове застосування в Збройних Силах України
У 2014 році установки Гіацинт САУ 26-ї артилерійської бригади передислокували на схід. Декілька одиниць було втрачено або захоплено противником. Під час повномасштабного вторгнення 2022 року українські сили використовували наявні зразки для далекобійних ударів та активно інтегрували трофейні російські установки — так званий «російський ленд-ліз». Це дозволило поповнити парк і використовувати наявні запаси 152-мм боєприпасів.
За візуально підтвердженими даними проєкту Oryx, станом на жовтень 2024 року російська сторона втратила 69 установок Гіацинт-С (63 знищено, 6 захоплено ЗСУ). Українські втрати за той самий період — три одиниці. У 2025 році українські підрозділи безпілотних систем неодноразово фіксували та уражали російські Гіацинти дронами-камікадзе на різних напрямках, зокрема під Часовим Яром та на Харківщині.
Гіацинт САУ продовжує виконувати завдання з контрбатарейної боротьби та підтримки наземних операцій, хоча його застосування вимагає ретельного планування через загрозу з повітря.
Переваги, обмеження та місце в сучасній артилерії ЗСУ
Головна перевага Гіацинт САУ — велика дальність і потужність снаряда, що дозволяє вражати цілі глибше за багато сучасних 155-мм систем без застосування дорогих керованих боєприпасів. Трофейні зразки дають змогу швидко наростити вогневу потужність без додаткових витрат на закупівлю.
Обмеження очевидні: відкрита установка, застарілі прицільні засоби, вразливість до дронів-розвідників та високоточних засобів ураження. У війні з масовим застосуванням БПЛА та РЕБ такі системи потребують надійного прикриття, швидкої зміни позицій та інженерної підготовки районів вогню.
Порівняно з новітньою українською 155-мм САУ 2С22 «Богдана», Гіацинт поступається в точності та сумісності з натівськими боєприпасами, однак перевершує за дальністю стандартними снарядами та зберігає цінність при дефіциті 155-мм боєприпасів.
Раціональне поєднання наявних радянських зразків з новими вітчизняними та західними системами дозволяє Збройним Силам України підтримувати необхідну щільність артилерійського вогню. Гіацинт САУ, попри свій вік, залишається дієвим інструментом у руках підготовлених розрахунків, особливо коли йдеться про ураження укріплених цілей на значній відстані.