На початку 2026 року дев’ять держав офіційно або фактично володіють ядерною зброєю. Їхні арсенали разом налічують близько 12 187 боєголовок. Більшість із них зосереджена у двох країнах — Росії та США, які контролюють майже 86 відсотків світового запасу.
Ця цифра суттєво нижча за пік холодної війни, коли налічувалося понад 60 тисяч одиниць. Проте тенденція до скорочення майже зупинилася. Більшість ядерних держав зараз модернізують свої сили, а деякі активно нарощують запаси. Новий Договір про скорочення стратегічних наступальних озброєнь (New START) між США та Росією закінчився в лютому 2026 року, і наразі немає жодних юридично обов’язкових обмежень на стратегічні арсенали цих двох держав.
Розуміння того, хто саме володіє ядерною зброєю і в якому обсязі, залишається одним із ключових елементів глобальної безпеки. Дані, які ми розглядаємо, базуються на оцінках незалежних дослідницьких центрів, оскільки точні цифри залишаються державною таємницею.
Список ядерних країн і розмір їхніх арсеналів
Станом на січень 2026 року ядерною зброєю володіють дев’ять держав. П’ять із них — США, Росія, Велика Британія, Франція та Китай — офіційно визнані Договором про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ) як ядерні держави. Решта чотири — Індія, Пакистан, Ізраїль і Північна Корея — розробили зброю поза рамками договору.
Ось актуальна оцінка загальної кількості боєголовок (включаючи активні, резервні та ті, що очікують на утилізацію):
| Країна | Загальна кількість боєголовок | Військовий запас (готовий до використання) | Рік першого випробування |
|---|---|---|---|
| Росія | 5 420 | близько 4 400 | 1949 |
| США | 5 042 | близько 3 700 | 1945 |
| Китай | 620 | 620 | 1964 |
| Франція | 370 | 290 | 1960 |
| Велика Британія | 225 | 225 | 1952 |
| Індія | 190 | 190 | 1974 |
| Пакистан | 170 | 170 | 1998 |
| Ізраїль | 90 | 90 | не підтверджено |
| Північна Корея | 60 | 60 | 2006 |
Дані таблиці узагальнюють оцінки SIPRI та Federation of American Scientists на початок 2026 року. Різниця між загальною кількістю та військовим запасом пояснюється боєголовками, які вже виведені з експлуатації і чекають на демонтаж.
Росія та США разом володіють приблизно 83–86 відсотками всіх ядерних боєголовок світу, що робить їхній діалог критично важливим для будь-яких подальших скорочень.
П’ять офіційних ядерних держав за ДНЯЗ
США залишаються другою за розміром ядерною державою. Їхній військовий запас становить близько 3 700 боєголовок, з яких приблизно 1 670 розгорнуті на міжконтинентальних балістичних ракетах, підводних човнах і бомбардувальниках. Країна активно модернізує тріаду — нові ракети Sentinel, підводні човни Columbia та бомбардувальники B-21.
Росія має найбільший арсенал. Оцінки військового запасу коливаються близько 4 400 одиниць. Після закінчення New START Москва продовжує програму модернізації, зокрема нових систем типу «Сармат» і гіперзвукових носіїв. Частина тактичних боєголовок може бути розгорнута в Білорусі за угодою про спільне використання.
Китай демонструє найшвидше зростання. За останні кілька років його арсенал збільшився з приблизно 500 до 620 боєголовок. Пекін будує сотні нових шахтних пускових установок і активно розвиває морську складову. Експерти очікують, що до початку 2030-х років китайський запас може перевищити тисячу одиниць.
Франція та Велика Британія підтримують відносно стабільні, але сучасні арсенали. Франція має близько 290 боєголовок, переважно на підводних човнах і крилатих ракетах повітряного базування. Британія зберігає 225 боєголовок, усі на чотирьох підводних човнах класу Vanguard (які поступово замінюються на Dreadnought). У 2021 році Лондон підняв верхню межу свого арсеналу до 260 одиниць.
Ядерні держави поза ДНЯЗ
Індія та Пакистан продовжують нарощувати свої арсенали. Індія станом на 2026 рік має близько 190 боєголовок і вперше почала тримати невелику кількість (близько 12) у розгорнутому стані на підводних човнах і ракетах у мирний час. Пакистан володіє приблизно 170 боєголовками і розвиває тактичні системи короткого радіусу дії.
Ізраїль дотримується політики навмисної невизначеності — офіційно не підтверджує і не заперечує наявність ядерної зброї. Незалежні оцінки стабільно вказують на близько 90 боєголовок. Країна має розвинену систему доставки, включаючи балістичні ракети «Єрихон» і, ймовірно, можливості повітряного та морського базування.
Північна Корея, попри міжнародні санкції, продовжує розвивати ядерну програму. Оцінки 2026 року говорять про приблизно 60 зібраних боєголовок і достатню кількість розщеплювальних матеріалів для ще кількох десятків. Пхеньян активно випробовує міжконтинентальні ракети, які потенційно можуть досягти території США.
Договір про нерозповсюдження та ядерне стримування
ДНЯЗ, який набув чинності 1970 року, залишається основним міжнародним інструментом контролю. Він визнає право п’яти держав на ядерну зброю, але зобов’язує їх прагнути до роззброєння. Решта країн світу зобов’язалися не створювати таку зброю. Проте Індія, Пакистан, Ізраїль і Північна Корея ніколи не приєднувалися до договору як неядерні держави.
Паралельно існує концепція «ядерної парасольки». Близько 30 країн (переважно члени НАТО) покладаються на захист з боку США, Франції чи Великої Британії. П’ять європейських держав — Бельгія, Німеччина, Італія, Нідерланди та Туреччина — зберігають на своїй території американські тактичні бомби B61. У 2020-х роках з’явилися дискусії про можливе розширення такого розміщення.
Після закінчення New START у лютому 2026 року вперше з 1972 року між США та Росією немає юридично обов’язкових обмежень на кількість стратегічних боєголовок і носіїв.
Сучасні тенденції та ризики
Головна тенденція 2025–2026 років — модернізація всіх без винятку ядерних арсеналів. США інвестують сотні мільярдів доларів у оновлення тріади. Росія випробовує нові системи, включаючи гіперзвукові. Китай будує масштабну інфраструктуру шахтних пускових установок. Індія та Пакистан удосконалюють підводну складову. Північна Корея прагне «експоненційного» зростання.
Водночас зменшується прозорість. Після припинення обміну даними за New START незалежним експертам стає складніше відстежувати реальні зміни. Зростає роль тактичної ядерної зброї, яка може знижувати поріг застосування в регіональних конфліктах.
Окремо варто відзначити розвиток технологій. Гіперзвукові носії, підводні безпілотники з ядерними боєголовками, системи попередження про ракетний напад — усе це змінює стратегічний баланс і підвищує ризик неправильних рішень у кризовій ситуації.
За оцінками SIPRI, кількість боєголовок, які перебувають у військовому запасі (тобто готові до використання), у 2025–2026 роках навіть трохи зросла. Скорочення відбувається лише за рахунок демонтажу вже знятих з обліку боєголовок у США та Росії. Темпи демонтажу сповільнюються і вже не компенсують появу нових одиниць в інших країнах.
Ядерні країни продовжують формувати основу глобальної системи стримування. Їхні арсенали, хоч і менші, ніж у часи холодної війни, залишаються достатньо потужними, щоб змінити хід будь-якого великого конфлікту. Відсутність нових угод про контроль озброєнь і паралельна модернізація сил у всіх дев’яти державах створюють ситуацію підвищеної невизначеності. Точні цифри завжди будуть оціночними, але загальна картина залишається чіткою: ядерна зброя досі є центральним елементом військової стратегії обмеженої групи держав, і її роль у найближчі роки, ймовірно, лише зростатиме.
