Україна вже понад сімдесят років залишається гравцем світового космічного рівня, навіть коли обставини здаються майже непереборними. Дніпро з його унікальним кластером конструкторських бюро та заводів десятиліттями постачав технології, що допомагали піднімати в небо найскладніші апарати. Сьогодні, попри повномасштабну війну, країна не просто зберігає спадщину — вона активно повертається в космос із новими проєктами, приватними ініціативами та чіткою державною стратегією.
Космічна діяльність для України — це не лише про супутники та ракети. Це про обороноздатність, незалежний зв’язок, моніторинг земель і клімату, а також про місце в європейських та глобальних технологічних ланцюгах. У 2025–2026 роках країна робить рішучі кроки: створює Космічні сили Збройних Сил, запускає перші елементи власної низькоорбітальної мережі зв’язку та готує нові ракети-носії. Це не просто відновлення — це якісно новий етап, де поєднуються державна воля, інженерний геній та підприємницька енергія.
Коріння величі: Дніпро як космічна столиця України
Усе починалося в 1954 році, коли в Дніпрі з’явилося Особливе конструкторське бюро № 586 — майбутнє КБ «Південне» під керівництвом Михайла Янгеля. Саме тут народжувалися балістичні ракети Р-12, Р-16, Р-36, а згодом — ракети-носії «Зеніт» і «Циклон». Завод «Південмаш» перетворив креслення на метал і вогонь, забезпечуючи серійне виробництво.
У 1990-х і 2000-х українські технології вийшли на міжнародний ринок. Проєкт Sea Launch з платформою в океані дав 28 успішних комерційних запусків «Зеніт-3SL». Двигуни та перші ступені українських розробок досі працюють у ракеті Antares американської компанії Northrop Grumman — останній такий пуск відбувся в серпні 2023 року з космодрому на острові Уоллопс.
Ця спадщина — не просто історія. Вона створила унікальну школу інженерів, матеріалознавців і технологів, яка й сьогодні дозволяє Україні залишатися гравцем, навіть коли виробничі майданчики зазнають ударів.
Незалежність і перші орбітальні кроки
Після проголошення незалежності в 1991 році постало питання власної космічної політики. У лютому 1992 року указом Президента створили Національне космічне агентство України — сьогодні це Державне космічне агентство України. Країна отримала членство в міжнародних організаціях, підписала угоди про використання космодрому Байконур і продовжила участь у комерційних проєктах.
Одним із найяскравіших прикладів став запуск супутника «Січ-2-30» 13 січня 2022 року ракетою Falcon 9 компанії SpaceX. Апарат масою близько 180 кг вийшов на сонячно-синхронну орбіту висотою приблизно 670 км і понад три роки передавав дані дистанційного зондування Землі. Місія завершилася в жовтні 2025 року — супутник зійшов з орбіти та згорів в атмосфері. Це був важливий, хоч і непростий досвід: проєкт розробляли в стислі терміни, і він показав як можливості, так і виклики української космічної галузі.
Війна, стійкість і новий державний курс
Повномасштабне вторгнення 2022 року стало жорстким випробуванням для галузі. Підприємства в Дніпрі зазнавали ударів, логістика ускладнилася, а фінансування державних програм тимчасово скоротилося. Попри це інженери продовжували роботу: розробляли нові рішення, підтримували міжнародні контракти та готували кадри.
У 2025 році Кабінет Міністрів схвалив Стратегію розвитку космічної діяльності України на період до 2033 року. Документ поділяє реалізацію на три етапи — 2025–2027, 2028–2030 та 2031–2033 роки — і визначає п’ять стратегічних цілей: ефективне державне управління, посилення обороноздатності, розвиток науки й технологій, підготовка кадрів та євроінтеграція.
Стратегія чітко фіксує космічну діяльність як інструмент національної безпеки, економічного зростання та технологічної незалежності — саме те, що потрібно країні в умовах війни та повоєнного відновлення.
Паралельно Міністерство оборони активно формує Космічні сили Збройних Сил України. До кінця 2025 року планується створити повну правову та організаційну базу нового виду військ. До кінця 2026 року космічна та кіберкомпоненти мають досягти не менше 60 % операційної готовності. Йдеться про супутникову розвідку, систему ситуаційної обізнаності в космосі, раннє виявлення ракетних загроз та інтеграцію даних у єдину цифрову систему управління боєм.
Таблиця ключових етапів розвитку української космічної галузі
| Період | Ключова подія | Значення для країни |
|---|---|---|
| 1954 | Заснування КБ «Південне» | Створення унікальної конструкторської школи ракетних технологій |
| 1999–2010-ті | Проєкт Sea Launch (28 успішних пусків «Зеніт-3SL») | Вихід на світовий комерційний ринок космічних запусків |
| 2022 | Запуск супутника «Січ-2-30» | Повернення України на орбіту після десятилітньої паузи |
| 2025 | Схвалення Стратегії розвитку космічної діяльності до 2033 року | Нова довгострокова державна політика з чіткими цілями |
| 2025–2026 | Створення Космічних сил та початок розгортання UASAT | Поєднання оборонного та цивільного векторів розвитку |
Ці етапи демонструють не лінійний прогрес, а постійну адаптацію до обставин. Кожен новий виток спирається на попередній досвід і водночас відкриває двері для приватного сектору та міжнародних партнерств.
Приватний прорив: UASAT та власний супутниковий зв’язок
Один із найцікавіших проєктів останніх років — низькоорбітальне угруповання UASAT LEO, яке розвиває українська компанія STETMAN у партнерстві з данською GomSpace. Мета — створити суверенну мережу супутникового зв’язку, яка зменшить залежність від іноземних систем і забезпечить надійний канал для оборони, уряду та критичної інфраструктури.
Перший тестовий супутник UASAT-NANO планують вивести на орбіту в жовтні 2026 року. Місце на ракеті вже заброньоване. Апарат стане платформою для відпрацювання технологій, архітектури мережі та управління угрупованням. У перспективі мережа може налічувати понад сто супутників. Виробництво спочатку здійснюватиметься за кордоном, а згодом частково локалізується в Україні.
Власна супутникова мережа зв’язку — це не просто технологія. Це питання національної стійкості, здатності зберігати зв’язок у найкритичніші моменти та будувати незалежну цифрову інфраструктуру.
Ракетні технології: від спадщини до нових носіїв
КБ «Південне» у квітні 2025 року представило проєкт легкої ракети-носія «Циклон-1М». Трьохступенева ракета розрахована на виведення до 1500 кг на низьку навколоземну орбіту та до 750 кг на сонячно-синхронну орбіту висотою 600 км. У конструкції використані напрацювання попередніх поколінь «Зеніт» і «Циклон», але з сучасними рішеннями.
Паралельно розвивається напрям повітряного старту. Компанія Orbit Boy, пов’язана з космічною галуззю, у 2025 році провела успішні випробування: скиди інженерного зразка з літака та два суборбітальні запуски, які перевищили висоту 200 км. Перший орбітальний повітряний запуск планують на кінець 2026 року у співпраці з військовими.
Ці проєкти показують, що Україна не обмежується лише супутниками. Країна поступово відновлює компетенції зі створення власних ракет-носіїв — як наземного, так і повітряного базування.
Міжнародна співпраця та науковий фронт
Україна активно інтегрується в європейський космічний простір. У 2025 році підписано меморандум із Латвією, у березні 2026 — з Британським космічним агентством. Країна продовжує виконання домовленостей у рамках програми Artemis (підписані 2020 року) та готується до участі в європейських проєктах Copernicus, моніторингу космічної погоди та навколоземних об’єктів.
Інститут космічних досліджень НАН України активно використовує дані супутників Sentinel Європейського космічного агентства та застосовує штучний інтелект для аналізу стану земель, прогнозування врожаїв і моніторингу деградації ґрунтів. Це практичний приклад того, як космічні технології працюють на цивільну економіку навіть без власних апаратів на орбіті.
Що далі: горизонт 2030–2033 років
До 2027 року Україна планує завершити формування правової бази для космічної діяльності, запустити пілотні проєкти Космічних сил та вивести на орбіту перші елементи власної комунікаційної мережі. У наступні роки акцент зміститься на серійне виробництво національних супутників, розгортання повноцінного угруповання та можливе створення власного космодрому або розширення можливостей повітряного старту.
Космос для України сьогодні — це не розкіш і не далека мрія. Це інструмент виживання, розвитку та повернення до клубу технологічно розвинених держав на рівних умовах.
Дніпровські інженери, київські науковці, приватні стартапи та державні структури працюють в одному напрямку. Кожен успішний запуск, кожен новий супутник і кожен підписаний меморандум — це цеглинка в будівництві справжньої космічної держави. І цей процес уже не зупинити.