У будь-якому селі України видно алеї героїв — портрети тих, хто віддав життя за незалежність. Це найочевидніша ціна війни. Водночас поступово говорять і про інші видимі втрати: полон, зникнення безвісти, поранення та реабілітацію. З’являються фонди й центри підтримки. Проте війна руйнує не лише тіла й міста, а й сім’ї, зв’язки між батьками й дітьми, нормальне дорослішання та ментальне здоров’я.
Розділені родини: статистика та реальні історії
За даними джерела, навесні 2026 року в ЄС під тимчасовим захистом перебували понад 4,3 млн українців, переважно жінки й діти. Більшість оселилися в Німеччині, Польщі та Чехії. Це масове розділення сімей. У 2024 році українці стали найчастішими іноземними партнерами в шлюбах із громадянами Польщі, за даними джерела. Деякі пари не витримують випробування відстанню.
Один багатодітний батько, син якого живе в Канаді, сказав: «Я втрачаю найцінніше з життя мого сина». Інший приклад: дружина й діти в Європі, чоловік на фронті. Дитина росте без батька поруч. Дівчинка навчилася плавати й кататися на велосипеді в Німеччині, де живе вже четвертий рік, — без тата.
Близько 1 млн людей у війську, з них 90 % — чоловіки після 30 років, багато з дітьми. Мільйони дітей дорослішають без батька. Дослідження показують, що тривала відсутність батька, особливо з розлученням чи переїздом, підвищує ризики проблем зі школою, адаптацією та психічним здоров’ям у дорослому віці, за даними джерела.
Війна забирає час поруч із дітьми, перші слова, кроки й домашні завдання. Все відбувається дистанційно. Тато жертвує батьківством, мама — вихованням без чоловіка. Ці мільйони людей несуть свою жертву, як і ті, хто загинув чи втратив здоров’я.
Кожен українець платить свою ціну: зруйноване житло, бізнес чи дім в окупації. Це теж травма. Потрібно поважати біль один одного й зробити країну простором піклування про ментальне здоров’я. Саме це й буде перемогою.