Цивільний полон — це категорія, якої не мало би існувати. За Женевськими конвенціями, цивільних заборонено брати в заручники та використовувати як обмінний фонд. Проте міжнародна спільнота досі не має чіткої дорожньої карти дій, коли держава системно викрадає некомбатантів, тримає їх у тюрмах, засуджує за фейковими статтями й застосовує як інструмент окупації.
Прогалини в міжнародних процедурах
Існують процедури щодо військовополонених та окрема політична рамка для викрадених дітей. Натомість цивільні заручники ніби провалюються між категоріями. Європа десятиліттями вибудовувала систему, де закон має значення: затримання потребує процедури, суд — справи, обвинувачення — доказів, а покарання — правового процесу. У неліберальних системах усе інакше: суд оформлює насильство, протокол приховує злочин, а вирок стає частиною окупаційної політики.
Є факти: українських цивільних викрадають, тримають без зв’язку з родинами, катують, перевозять між окупованими територіями та Росією, засуджують за «шпигунство», «тероризм», «екстремізм» чи «диверсії». Росія викрадає не лише тих, хто тримав зброю, а й мерів, журналістів, священників, активістів, учителів, волонтерів, родичів військових та людей, які відмовилися співпрацювати. Для українців це зрозуміло: окупація карає за ідентичність, лояльність, мову та небажання підкоритися. Проте європейська думка часто шукає раціональне пояснення там, де рішення про викрадення є політичним, а не правовим.
Санкції ЄС та потреба в системних діях
У листопаді 2025 року ЄС наклав санкції на десять осіб, зокрема високопосадовців Федеральної служби виконання покарань у Ростовській області. Йшлося про установи, де ув’язнених, зокрема українців, били, позбавляли медичної допомоги та примушували до зізнань. Рада ЄС згадала смерті внаслідок жорстокого поводження, зокрема українську журналістку Вікторію Рощину. Це важливо, але недостатньо.
ЄС досі не має повноцінного санкційного треку проти всієї системи викрадення, фабрикації справ, незаконних судових процесів, етапування й утримання українських цивільних. Потрібен окремий трек санкцій проти слідчих, прокурорів, суддів, тюремників, посадовців окупаційних адміністрацій, працівників ФСБ та ФСВП, керівників колоній, лікарів, які покривають тортури, і пропагандистів, які легітимізують вироки. Питання цивільних заручників має звучати на найвищих політичних рівнях так само регулярно, як військова допомога чи енергетика. Жодної нормалізації відносин із Росією без вимоги звільнення й встановлення долі викрадених.