Коли вранці 1 січня 2025 року о 7:00 за київським часом потік російського газу через українську газотранспортну систему остаточно припинився, це стало не просто технічною подією. Це була крапка в багаторічній історії, яка десятиліттями визначала енергетичний ландшафт Європи. Газотранспортна система України, побудована ще за радянських часів як головна артерія постачання блакитного палива з Сибіру до європейських споживачів, перейшла в новий режим роботи — без транзиту російського газу.
Ця зміна не спричинила prophesied катастрофи. Європа адаптувалася до диверсифікації поставок, а Україна продемонструвала здатність зберігати стабільність власної енергосистеми попри війну та втрату звичних доходів. Газотранспортна система України сьогодні виконує інші завдання: забезпечує імпорт газу з різних напрямків, підтримує роботу потужних підземних сховищ та зберігає стратегічну гнучкість для майбутнього.
Історична роль України як ключового транзитера
Протягом десятиліть Україна була незамінним ланцюгом у ланцюгу постачання природного газу з Росії до Європи. Радянські трубопроводи — «Братство», «Союз», «Уренгой — Помари — Ужгород» та інші — перетинали українську територію, доставляючи паливо до Словаччини, Угорщини, Польщі, Австрії та далі на захід. Проєктна потужність системи сягала понад 140 мільярдів кубометрів на рік, а в пікові періоди фактичний транзит перевищував 110–140 мільярдів кубометрів щорічно.
Після здобуття незалежності транзит став важливим джерелом валютних надходжень для України. Газотранспортна система приносила мільярди доларів доходу, дозволяла утримувати тисячі робочих місць у суміжних галузях та забезпечувала певний політичний важіль у відносинах з Росією. Водночас ця залежність створювала вразливість: газові кризи 2006 та 2009 років, коли постачання припинялося через цінові суперечки, болісно били по українських споживачах і підривали довіру європейських партнерів.
Як змінювалися обсяги транзиту: від піку до мінімуму
Обсяги транзиту російського газу через Україну неухильно знижувалися протягом останніх 15–20 років. Причини — будівництво обхідних маршрутів (Північний потік, Турецький потік), скорочення європейського попиту на російський газ та, зрештою, повномасштабна війна.
| Період / Рік | Обсяг транзиту (млрд куб. м) | Примітка |
|---|---|---|
| 1990-ті — 2008 | 110–140 на рік | Пікові значення, основний маршрут для Європи |
| 2020 | близько 65 (контрактний рівень) | Початок дії 5-річної угоди |
| 2023 | 14,6 | Значне падіння через війну |
| 2024 | близько 15 | Останній рік транзиту |
| 2025 | 0 (російського газу) | Транзит припинено з 1 січня |
За весь період дії угоди 2019–2024 років через українську територію пройшло близько 148 мільярдів кубометрів російського газу. Дані Оператора ГТС України та галузевих аналітиків демонструють, наскільки масштабним був цей потік ще кілька років тому — і наскільки різко він обвалився.
Остання угода 2019 року та її завершення
У ніч проти 31 грудня 2019 року Нафтогаз, Оператор ГТС України та Газпром уклали пакет угод, який мав діяти до кінця 2024 року. Контракт передбачав «ship or pay» принцип: Газпром зобов’язувався або транспортувати 65 мільярдів кубометрів у 2020 році та по 40 мільярдів щорічно у 2021–2024 роках, або платити за заброньовані потужності. Фактичні обсяги виявилися значно нижчими, особливо після лютого 2022 року.
Україна заздалегідь готувалася до можливого припинення транзиту — ще з 2018–2019 років. Повномасштабна війна остаточно закрила питання про продовження угоди. З міркувань національної безпеки, ризиків для інфраструктури та небажання зберігати будь-яку форму енергетичної залежності від агресора Київ чітко заявив: транзит російського газу не буде продовжено.
1 січня 2025 року: як Україна закрила російський газовий кран
О 7:00 ранку 1 січня 2025 року фізичний потік газу з точки входу «Суджа» на східному кордоні припинився. Оператор ГТС України заздалегідь підготував систему до роботи в новому режимі — без російського транзиту. Європа, попри попередні побоювання, пережила цей перехід без серйозних потрясінь. Словаччина та Угорщина, які найбільше залежали від цього маршруту, швидко переорієнтувалися на інші джерела та маршрути.
Україна вперше за десятиліття прожила повний рік без транзиту російського газу — і енергетична система країни не лише вистояла, а й продемонструвала нову якість незалежності.
За 2025 рік через точки входу до української ГТС пройшло близько 6,9 мільярда кубометрів газу — переважно для власних потреб країни. Це імпорт з європейського ринку, включаючи зріджений природний газ (LNG) з США та інших напрямків.
Економічні наслідки для України
За п’ять років дії останньої транзитної угоди Україна отримала від Газпрому близько 6,2 мільярда доларів. Частина цих коштів залишалася в Нафтогазі, частина перераховувалася Оператору ГТС України за безпосередню роботу системи. У останні роки річний дохід від транзиту становив близько 0,8 мільярда доларів — сума відчутна, але не критична для бюджету країни, яка готується до незалежності вже кілька років.
Втрата цих коштів частково компенсується іншими факторами: Нафтогаз остаточно виграв судовий спір проти Газпрому на 1,4 мільярда доларів за борги попередніх періодів. Крім того, припинення транзиту зменшило ризики для інфраструктури та зняло частину політичного тиску.
Газотранспортна система України сьогодні: нові завдання
ГТС України не зникла з енергетичної карти. Навпаки — вона адаптувалася. Сьогодні основні функції системи:
- Транспортування імпортованого газу з європейських напрямків (Польща, Словаччина, Угорщина, а також новий Трансбалканський коридор).
- Робота з підземними газовими сховищами — одними з найбільших у Європі. Вони використовуються для сезонного балансування та можуть надавати послуги сусіднім країнам.
- Підготовка до можливих нових форм транзиту — не російського газу, а альтернативних джерел за умови чітких гарантій походження та безпеки.
У 2026 році Нафтогаз уже забезпечив перші партії американського LNG обсягом майже 100 мільйонів кубометрів, а до кінця року планує довести загальний обсяг таких поставок до 1 мільярда кубометрів. Це реальний приклад диверсифікації, яка стала можливою завдяки гнучкості ГТС та новим маршрутам.
Сьогодні українська газотранспортна система — це не просто труби, а стратегічний актив, який дозволяє країні інтегруватися в європейський енергетичний простір на нових, рівноправних умовах.
Перспективи: що далі з транзитом газу через Україну
Чи можливе повернення будь-якого транзиту в найближчі роки? Технічно — так. Система має величезний запас потужності. Політично — лише за умови повного припинення агресії та чітких гарантій, що газ не буде використовуватися як інструмент тиску. Україна неодноразово заявляла про готовність розглядати транзит не російського газу, зокрема азербайджанського, за умови прозорого підтвердження походження.
У довгостроковій перспективі ГТС може стати частиною європейської мережі для транспортування водню або біометану — технології, які активно розвиваються в ЄС. Але головне завдання найближчих років — забезпечити надійний імпорт для власних потреб та максимізувати використання підземних сховищ як стратегічного європейського активу.
Припинення транзиту російського газу через Україну стало символом завершення однієї епохи. Воно показало, що енергетична безпека досягається не збереженням старих схем залежності, а диверсифікацією, модернізацією та політичною волею. Газотранспортна система України продовжує працювати — просто тепер вона служить інтересам країни та її європейських партнерів у зовсім іншому форматі.