До першої річниці Уряду Юлії Свириденко залишалося п’ять днів. Замість публічної оцінки роботи Президент Володимир Зеленський оголосив про зміну політичної стратегіі та кадрові перестановки. Уже наступного дня Прем’єр-міністерка подала заяву про відставку, а Верховна Рада її підтримала. Разом із нею йде весь склад Кабінету Міністрів.
Суспільство так і не почуло причин таких змін. Залишаються лише здогади: чи впорався Уряд зі своїми завданнями, за якими критеріями його оцінювали та чи пов’язані перестановки зі зміною державних пріоритетів.
Сюрпризом новина стала й для народних депутатів. Вони дізналися про оновлення Уряду із дописів Президента в соцмережах та медіа. Це вкотре підкреслило брак комунікації між гілками влади та розрив між передбаченою законом роллю Парламенту й реальною практикою, де політична ініціатива зосереджена навколо Президента.
Хто має оцінювати роботу Уряду
За законом Президент не може одноосібно призначати чи звільняти Кабінет Міністрів. Прем’єр-міністра, міністрів оборони та закордонних справ призначає Верховна Рада за поданням Глави держави. Інших членів Уряду — за поданням Прем’єра. Уряд відповідальний перед Президентом і Парламентом, але підзвітний саме Верховній Раді. Саме депутати мали б системно перевіряти виконання зобов’язань, заслуховувати міністрів та аналізувати рішення протягом усього терміну роботи Кабміну.
Однак у системі, де ключовим центром ухвалення рішень є Президент, питання підзвітності залишається відкритим. Інструменти парламентського контролю існують, але на практиці не забезпечують відповідальність Уряду перед Верховною Радою. Суспільство отримує політичний вердикт без публічного аналізу, чітких висновків і пояснення, що саме зміниться з новим складом.
Ціна кадрових перезавантажень
Кабмін Свириденко подав Програму діяльності до Верховної Ради у вересні 2025 року, але її так і не схвалили. Без затвердженої програми важко оцінювати ефективність роботи. Можна аналізувати плани пріоритетних дій, бюджет та міжнародні зобов’язання, однак це переважно публічні обіцянки без обов’язкового характеру.
Кадрові перестановки часто супроводжуються реорганізацією міністерств: об’єднанням, поділом або перейменуванням. На це йде до пів року. У цей період значна частина ресурсів витрачається на відновлення процесів. Прикладом невдалої практики стало Міністерство національної єдності. Реорганізація потребує нових положень, розподілу функцій, бюджетів та погоджень з іншими органами.
Зміна Уряду змушує починати парламентський шлях заново для 142 урядових законопроєктів, які не пройшли перше читання. Це сповільнює виконання євроінтеграційних зобов’язань та отримання міжнародної підтримки. Новий Кабмін має підготувати повноцінну Програму діяльності з вимірюваними цілями та строками, а також забезпечити якісну передачу справ від попередників.
Кадрові перестановки іноді потрібні, якщо структура не дає результату. Але під час війни будь-яке рішення має високу ціну: час, ресурси та ризик втрати темпу. Влада зобов’язана пояснювати причини змін, описувати нову політику та дотримуватися законної процедури. Тільки так можна зберегти довіру та здатність держави рухуватися вперед без повернення до початкової точки.
